По завершені сезону футбольних змагань 8х8, що проводилися під егідою Запорізької Асоціації футболу (голова Борис Розсоха), організатори визначили лауреатів сезону в індивідуальних номінаціях.
Приємно, що кращим гравцем турніру Суперліги визнано представника “АРПИ” Владислава Мальованого, що в свої 28 років вже має чималий досвід гри, свого часу спробувавши сили навіть на професійному рівні. Привід познайомити вболівальників з’явився більш ніж вагомий.
— Влад, давай згадаємо твої перші кроки у футболі. Де це відбулося, завдяки кому ти став грати?
— Любов до футболу у мене від тата, який також грав та до сих пір продовжує грати в футбол. На минулому тижні ми з татом взагалі разом грали у складі однієї команди в першості Запорізької області. А якщо говорити про футбольну секцію, то перший тренер Голінько Юрій Васильович, який навчив мене всьому, що я вмію сьогодні. За що я йому безмежно вдячний!
— Знаємо, що до війни у Куйбишевському (нині Більмацькому районі — прим. авт.) відбувалося чимало змагань серед юнаків та дорослих. За яку команду грав, чи доводилося виборювати командні та індивідуальні призи?
— Більшість часу в рідному містечку грав за команду «Бізон-Тех». Призів дуже багато, на поличку вже давно не поміщаються.
— Поява у складі «Металіста», я так розумію, була пов’язана з періодом навчання у вищому навчальному закладі Харкова?
— Саме так. Було оголошено перегляд в команду «Металіст-1925» — я вирішив спробувати свої сили та направив анкету, після чого мене запросили на перегляд, де серед більше 50 гравців виділили двох осіб. Так я і опинився в команді. Запросив мене особисто Олександр Горяїнов, легендарний воротар «Металіста».
— З ким з нині відомих гравців довелося перетинатися в той період?
— З ким саме в той період — я так швидко не згадаю, але перший, хто приходить на думку, Олег Синиця, що зараз грає за ФК «Лівий берег». А ось вдруге, коли потрапив у команду “Метал”, то там вистачало відомих прізвищ. Наприклад, Руслан Фомін.
— Що, на твій погляд, завадило закріпитися на рівні команди майстрів?
— По-перше, мій юний вік. Коли потрапляєш до такої команди — важко відчути якусь впевненість в собі. По-друге, відсутність професійної футбольної школи. По-третє, думаю, що навчання. Треба було повністю сконцентруватись на футболі, але я обрав шлях навчання і паралельно тренування, але, як то кажуть, на двох стільцях не всидиш.
— Тим не менше футбол залишився в твоєму житті. За які команди на першість Запорізької області довелося пограти? Що запам’яталося?
— Грав ще в студентські роки за команду “Прайд-Енерджі” (Токмак) в чемпіонаті Запорізької області та на Кубок міста з футзалу. Одного разу навіть в суперниках у нас була команда “АРПИ”, пам’ятаю, що ми тоді програли 0:3. Також, вже у 2022 році, грав за команду “Мотор” в першості України з футболу серед аматорів.
— «Мотор» відомо, досить успішно виступав у різних змаганнях за часів роботи Анатолія Чанцева. Які враження залишилися від роботи під його керівництвом?
— Тільки позитивні. Анатолій Дмитрович професіонал своєї справи. Дуже прикро, що команда призупинила своє існування. Проект був дуже цікавий та розрахований на майбутнє прогресування.
— “АРПИ” зараз неможливо уявити без тебе — одного з провідних гравців. Від кого отримав запрошення приєднатися до команди?
— Дякую. Пам’ятаю, що мене друзі запросили прийти на тренування, але, як виявилось, то була товариська гра проти “АРПИ”. Мабуть, я вдало себе проявив, бо вже після гри до мене підійшов Ігор Євгенійович Москвичов, разом з Едуардом Васильовичем Босенко, та одразу запросили в команду.
— Чи складно грати в одному складі з президентом клубу Едуардом Босенко?
— Едуард Васильович, не зважаючи на свій досить зрілий вік, знаходиться у дуже гарній формі, якій можна тільки позаздрити, що підтверджується кількістю забитих м’ячів у різних турнірах. Тому за себе можу сказати, що я точно не відчуваю якоїсь складності.
— Звернув увагу на твою досить емоційну поведінку під час матчів. Це запальний характер чи така риса як жага до перемоги в кожній грі, кожному епізоді?
— Думаю, що тут має місце і перше, і друге. Хоча в житті я досить спокійна людина.
— В літньому сезоні 8х8, що нещодавно завершився, було чимало цікавих ігор. Яка запам’яталася тобі?
— Звісно остання, яка і принесла нам перемогу в чемпіонаті.
— З ким з гравців команд — суперників, так би мовити, принципові відносини на полі?
— Мені здається, що з усіма колишніми гравцями “АРПИ”, які з різних причин покинули команду та перейшли до складу команд-суперників.
— Чи стала несподіванкою для тебе перемога “АРПИ” в Суперлізі 8х8?
— Якщо чесно, то я перед початком турніру казав своєму другу та партнеру по команді Сергію Васильєву, що ми 100% виграємо чемпіонат 8х8. Як вже відомо — так і вийшло.
— На твій погляд, в “АРПИ” зараз підібрався гарний, боєздатний колектив для того, аби й надалі залишатися одним з провідних аматорських колективів регіону?
— Думаю, що так! Більше того, на цей сезон ми підсилились декількома досить сильними та, головне, досвідченими гравцями, які зроблять нашу команду кращою.
— Кого відзначиш серед партнерів?
— Давайте без прізвищ, тому що кожен гравець нашої команди володіє, притаманними лише йому, сильними якостями.
— Зараз є така можливість переглядати ігри, епізоди. Робиш це, аналізуєш власну гру і дії команди?
— Так, звісно. Тому що, без аналізу своєї гри ти ніколи не станеш краще.
— Організатори відзначили саме тебе як кращого гравця змагань. А кого б відзначив ти з інших команд?
— Даниїла Калінічева. Дуже сильний гравець, володіє чудовою передачею та має гарне бачення поля. Бажаю йому скорішого видужання, адже він у фіналі отримав прикру травму.
— Знаю, що ти досить вправний юрист і роботи в цьому напрямку вистачає. Чи не заважає гра в футбол професійній кар’єрі? Можливо бачиш себе в майбутньому спортивним юристом?
— Ні, не заважає, тому що тренування та ігри проходять у позаробочий час. Як на мене — футбол навпаки допомагає розслабитись та розвантажитись після робочого дня.
— Хто є в тебе особистими, родинними вболівальниками? Вони бувають на матчах?
— Тато і мама регулярно відвідують матчі. Дружина вболіває через екран, щоб зайвий раз не нервувати.
— І наостанок. Яка футбольна мрія Владислава Мальованого? Можливо знов вийте на футбольне поле чудового свого часу стадіону «Метеор» у Більмаку, або виграти з “АРПИ” наступного сезону все що можливо?
— Перемагати хочеться завжди, заради цього ми і граємо у футбол. А мрія у всіх нас одна, скорішої перемоги нашій країні. А після цього вже будуть збуватись всі інші футбольні…і вийти на рідному Метеорі, і участь у всеукраїнських змаганнях, і в цілому прогресування українського футболу.
фото з особистого архіву Владислава Мальованого, Андрія Потапова та Микити Босенко